"Я - українець. Син того народу,   котрий пройшов всiлякi непуття, котрий пiзнав i голод, й непогоду, i котрий знає, як цiнити життя. Я - українець. Жив в своїх я стiнах i щастя не шукав на чужинi, i не стояв нiколи на колiнах  Перед брехнею чи потворством - нi! Я вижив i живу на Українi, Не падав духом в смутнiї часи,  А йшов вперед помiж клубки змiїнi,  Звання Людини з гордiстю носив.    Я - люд цiлив. З людьми я був щоденно, Щоденно з ними жив i буду жить,  I з гордiстю i нiс життя знамено, не зупиняючись нiде i нi на мить. Так хочеться ще лiкувать, творити, не знаючи нi втом, нi каяття.  Я - за примноження добра у свiтi! За працю я! Я - за - життя!"

Недарма ж Господь дає людинi талант. Розпорядитись ним так,  як замислив Всевишнiй, можуть далеко не всi. Тiльки Обранi. Iскра  Божа - великий дар. I величезне щастя, коли цей дар працює на користь людям. 

Його iм'я внесено в Книгу рекордiв Гiннессу. Про нього знають мiльйони. Тисячам i тисячам вiн повернув здоров'я та радiсть життя. Людина-легенда - Микола Касьян з українського мiстечка Кобеляки, що на Полтавщинi, й досi творить чудеса. Звiдусiль  до сiльського костоправа їдуть люди. Їдуть з однiєю надiєю на зцiлення. Зараз шоста година ранку: прийом хворих  розпочався десь пiвгодини тому".

Касьян уже розмiняв восьмий десяток. Але завзяття  й сил йому не позичати - не кожному молодому таке до снаги.  Звiдки усе це? Вiд Бога- каже Микола Андрiйович. А ще - дякує батьковi, що навчив цiлительства, змалечку повторював: "дивись, Миколо, i  запам'ятовуй. НАШЕ це дiло - людям помагати. По чоловiчiй лiнiї усi Касьяни, з дiда-прадiда, костоправами були, и ти будеш".

Але мав пройти час, перш нiж син пiшов слiдами батька. У того за плечами було лише два класи церковно-парафiяльної школи. Микола ж з червоним дипломом закiнчив Харкiвський медiнститут. Вiйськову службу проходив у Казахстанi. Там захворiв на туберкульоз.  Вiд неминучої смертi його врятували на рiднiй Полтавщинi. 

Лiкування було, що зветься, нетрадицiйним. А трохи згодом вiн i сам уприявнив неординарнi здiбностi на очах у розгублених колег. То був кiнець шiстдесятих, Касьян тодi обiймав посаду головного санiтарного лiкаря району.

Микола Касьян, лікар:  И вот я берусь, и вспоминаю, як робив батько. Начинаю с пальцев. Вывихнуто колено, а я начинаю с пальцев. Я чувствую, что я вращаю сухожилие, чувствую своими пальцами, что вращаю сухожилие. И колено стало на место. Они как стали смеяться, а он приседает и все. И я сказал, хватит, миленькие, я иду помогать людям "Знаешь, тут я вижу результаты своего труда. Я понимаю, что санитария тоже важное дело, профилактика важна, да. А тут я бачу итог своего труда, я бачу тех, кто был калеками, где написано инвалид 1-й группы пожизненно, а тут "бах" - и нет инвалида 1-й группы пожизненно, а?"

Поплескування вiдкритою долонею по спинi - звук, наче рубають капусту. Пiвдюжини таких прицiльних плескачiв - i бiль попускає. Комусь Касьян натискає рукою мiж лопатками, або над попереком - чути характерний хряскiт. Потiм - шия. Поворот головою - лiворуч, тодi праворуч. Знову хрускотить. Руки при цьому працюють - i там, всерединi у пацiєнта, стають на мiсце кiсточки та ушкодженi хребцi. Дiється невидиме чудо, задля якого люди i їдуть за тисячi кiлометрiв.  

Микола Касьян: "А какое это чудо? Это не чудо. Человеку нужно оказывать, правильную медицинскую помощь нужно оказывать. А это не чудо, к примеру: вот, смотри, у человека ангина, мы что - давай рвать. Не надо рвать, это защитный барьер организма - надо лечить. Вот то будет чудо, когда вылечим. А мы привыкли рвать. Да, хирургия нужна, но она нужна там, где она нужна. Вот давай будем - грыжа диска, давай будем делать операцию. Нет, любой дурак зробить операцію. Вот, смотрите, рентген показал, компьютер показал. А я скажу одну вещь, миленькие: Гиппократ жил в четвертом веке до нашей эры. В четвертом веке до нашей эры не было ни компьютера, ни рентгена, ни УЗИ, ничего не было. Были руки Гиппократа, была голова Гиппократа и мозги"

У живiй черзi - люди звiдусiль. Щоправда, порiвняно з радянською добою, коли запис на прийом вели на рiк, а то й на два наперед, черга суттєво скоротилася. Тодi пробитися "до Касьяна" було неабияким  фартом. Приїжджих не вмiщував не лише мiсцевий готель - увесь "приватний сектор" працював як заїзний двiр. Хоча цi послуги доступнi й тепер.  Незмiнними залишились чарiвнi руки лiкаря та безкоштовний прийом стражденних. А ще - незмiрна вдячнiсть тих, хто вiдчув себе врятованим.

"Вы меня когда-то поставили на ноги и спасли мне жизнь, я имею сына, который помнит вас. Я вам низко кланяюсь, возьмите этот букет" .  Касьян плаче.

Легкими дотиками пальцiв вiд голови до кобчику вiн "прочитує" пацiєнта. Дiагноз ставиться за лiченi секунди. Цiєї його здатностi  -"бачити" руками - довго не визнавала офiцiйна медицина. Перевiрки за перевiрками допроваджували до вiдчаю. Та врештi-решт вiн довiв своє право допомагати людям.

Микола Касьян: "Последний раз меня проверяли в ЦИТО, в Москве, в восемьдесят втором Центральном Институте травматологии и ортопедии. Вот ведут профессора, ведут меня по палатам, по больным. У них истории болезни, я должен только сказать какой диагноз у больного. Провожу пальцами и говорю, какой диагноз. Они соглашаются, соглашаются. И на седьмом больном, я сказал, какой диагноз, а профессор Казьмин - он потом написал рецензию на мою монографию - говорит, Николай Андреевич, тут ваша ошибочка вышла, вот у нас рентген. А я говорю, вы обижаться не будете? Он - нет. Я говорю, это ваша ошибочка будет. Вы рентген привыкли делать в такой плоскости и такой, и все. Давайте, я сделаю так рентген, как я скажу. Давайте. И вы увидите. Повезли больного на колясочке в рентгенкабинет, и я сделал под углом 45 градусов. Ну, чья ошибочка? Говорят, мы сдаемся. И они сдались."

Надумав Касьян збудувати в Кобеляках Центр мануальної терапiї. Лiжок на чотириста. I щоб там було все - i рентгенкабiнет, i фiзiотерапiя, i сауна, i басейн. I жодних виснажливих черг. Звернувся до Миколи Рижкова - тогочасного голови ради мiнiстрiв. Той iдею пiдтримав, i розгорнулося будiвництво. На початку дев'яностих Центр був готовий майже на вiсiмдесят вiдсоткiв. Касьян уже збирався комплектувати штат лiкарiв. Аж тут Союз розпався, i все завмерло.

Незавершений проект став джерелом наживи для мiсцевого люду. Поряд виросло дачне селище, а територiю касьянiвського недобуду нiхто не пильнував. Виносили геть усе - вiд блокiв перекрить, казанiв та труб - до вiконних рам i цегли. За кiлька рокiв вiд мрiї лишилися самi руїни. Боляче й глянути, каже Микола Андрiйович. Так i кортить вилаяти: владу - за байдужiсть, систему охорони здоров'я - за недбалiсть. I крадiїв безсовiсних. От i ввертається шпарке слiвце. Та Бог їм суддя. Проте свiт, як то кажуть, не без добрих людей. Не так давно знайшлися спонсори - Касьян тiльки дивувався, як швидко вирiс новий Центр. Усе - вiд пiдвалин до даху - а ще й медобладнання - завезли з Києва, навiть робiтникiв - i тих прислали. Вдячний за це костоправ  колишнiй владi - робили ж для людей. А для себе вiн нiколи нiчого не просив.

"Моя родственница позвонила и сказала: бросай все и поезжай. Этот человек только тебя спасет. Я приехала и надеюсь на его золотые руки".

"Хворiю бiльше 3-х рокiв, була кругом - в лiкарнi i де, тiльки могла. Микола Андрiйович Касьян - це моя остання надiя"

"Было много специалистов, приезжие особенно вреда много принесли. Так крутанули шею, что я не мог около года: Правда, я Касьяну ничего не говорил, пришел к нему, и он нашел сам. Сейчас я вот, пожалуйста, вращаю спокойно. Я ему очень благодарен".

Касьяну байдуже - хто перед ним: як людина прийшла - то треба лiкувати.  В музейнiй кiмнатi - стiни всуцiль увiшанi фотографiями - кольоровими й чорно-бiлими. Вся iсторiя життя, кого тут тiльки немає! Космонавти й полiтики, славнозвiснi актори:  Вони пройшли через Касьяновi руки - у недузi всi рiвнi. Прикро одне - каже Микола Андрiйович: скiльки цькували, не визнавали, не давали працювати, а по допомогу - зверталися. Пригадує, як свого часу агiтували вступати в партiю, або переманювали в офiцiйнi установи - до Москви, потiм до Києва. А хто ж ТУТ буде ставити на ноги простий люд?

Микола Касьян: "Шарлатан раз, бабник два, алкоголик три, да что только не говорили. Особенно медики, особенно после того, как дали награды - как меня не любила радянская влада, а все-таки награды первые Радянский Союз давал. Самая первая была - Отличник здравоохранения, вручал сам министр здравоохранения СССР, потом - Орден Знак почета, потом - Почетная грамота ЦК КПСС. А мені воно до сраки, между прочим, мені звания не нужны. Самое высокое звание, знаешь какое? Бути людиною. Оце лучшего звания немае. Быть человеком. Отдавай себя людям, отдавай себя своей справе, яку ты любишь. Якщо ты ее любишь, а если не любишь справу свою - то лучше не берись".

"Людей, Миколо, жалiти треба. Поглянь, як страждають люди. Допомагай їм завжди" - цi батьковi слова Касьян затямив як "Отче наш".

Його батька садили до в'язницi, брали пiдписку, що "знахарити" не буде - усе марно. Хворi йшли та йшли до нього - хто нишком, а хто й не криючись. I батько, перехрестившись, приймав усiх, вважаючи уздоровлення людей справою Божою. Так i Микола Андрiйович, попри свiй вiк, попри власнi недуги -  нiколи нiкому не вiдмовляв. Дар до зцiлення - зобов'язує. 

Людмила Белова, мешканка Житомира: "У меня был очень изношенный позвоночник, у меня было четыре грыжи, у меня онемели ноги, они полностью отказали, немели руки и меня сюда привезли на машине. Мы еле-еле сюда вошли с сопровождающими, с сестрой. Я практически не выходила из палаты, Николай Андреевич приходил и делал процедуры прямо в палате. После восьмой процедуры, сегодня, как вы видели, уже могла пройти по коридору, немножечко держась".

Закiнчив Медакадемiю син Миколи Андрiйовича - Ян. Багато рокiв тому, маючи три доньки i бажаючи ще сина, Касьян з дружиною пiшли до сирiтського дому. Першого ж малюка, який назвав його татком, всиновив не роздумуючи. Давно це було. Тепер Ян працює в мiському шпиталi, а пiсля прийому  -  лiкарює разом з батьком, який навчає сина всiх одному йому вiдомих тонкощiв.

Так i повелося у цiй родинi: любов до медицини - i любов до людей, любов до працi - i любов до Батькiвщини передаються вiд батька - синовi, з рук у руки.

Микола Касьян: "Технология такая - прихожу, сначала принимаю детей, прежде всего. Беру по пятнадцать-двадцать человек. Заходят в комнату - ожидалку, ко мне заходят по пять-шесть сразу. Я провожу очень быстро прием. Так не бывает, чтобы я принял одного ребенка и все, нет. Только в присутствии, это тоже действует психически на детей, они не так боятся. Я вижу, какого ребенка надо первого принять. Он тоже будет действовать на другого, понимаете. Здесь тоже надо быть психологом. Потоком идут люди, одна подошла, другая уже стоит вот здесь. Махом, я работаю над больным максимум самое большое минуту. А то и  15-20-30 секунд и все. Я роблю пальцами, я знаю, что где, чтобы лишний раз не ударить. Надо чувствовать каждого человека. Не дай бог человеку сделать плохо, не дай бог. Если я сделаю плохо, тогда я - херовый врач".

Метод Касьяна - його таємниця. Дар Божий, талант. Скiльки зцiлених цим методом - i скiльки їх iще буде. "З рiдних Кобеляк нiкуди не поїду",- каже Микола Андрiйович. Тож приїздiть самi - тiльки не везiть iз собою нiяких рентгенiв та iсторiй хвороб. Касьяновi вони нi до чого - бо в нього є руки.

Президент висловив співчуття у зв'язку зі смертю заслуженого лікаря України Миколи Касьяна

Заслужений лікар України Микола Касьян

КИЇВ, 28 жовтня. Президент України Віктор Ющенко висловив співчуття у зв'язку зі смертю лікаря-остеопата і родоначальника мануальної терапії, академіка, народного лікаря СРСР, заслуженого лікаря України Миколи Касьяна. Про це УКРІНФОРМу повідомили в прес-службі Глави держави.

"З глибоким сумом сприйняв гірку звістку про смерть Миколи Андрійовича Касьяна. Від нас пішла прекрасна, чуйна і надзвичайно обдарована людина, яку я особисто добре знав і шанував. Нас залишив великий народний Лікар, руки якого повернули здоров'я тисячам і тисячам наших співвітчизників", - йдеться у телеграмі Глави держави на адресу родини лікаря.

"Вдячна пам'ять про Миколу Андрійовича назавжди залишиться в наших серцях і в серці всього українського народу", - зазначив Віктор Ющенко.

М.Касьян помер сьогодні  о 7 годині ранку в Кобеляках (Полтавська обл.)