Продаж контрольного пакету акцій Індустріального Союзу Донбасу
російським інвесторам, серед яких і державний Внєшекономбанк, вочевидь
виходить за межі звичайної угоди з продажу корпоративних прав. Значна
частина вітчизняної металургії, основного експортного двигуна та
визначального чинника національного багатства, переходить до
представників північного сусіди, які в своїх діях, якщо є потреба в
команді «к ноге!», зазвичай керуються не стільки стимулами до
отримання прибутків, скільки вказівками Кремля. Угода такого масштабу
мала би бути оцінена якщо не Антимонопольним комітетом (все ж таки не
йдеться про порушення антитрастового законодавства), скільки нашими
Радами – Верховною та Нацбезпеки. На Заході постулати вільного
ринку щораз поступаються перед національними інтересами, надто якщо
мова йде про економічну безпеку. Чотири року тому у Франції та Сполучених Штатах мали статися корпоративні поглинання, що збурили суспільний спокій. Про
Францію – дещо пізніше, а щодо США, то там вибухнув скандал рівно
чотири роки тому - у січні 2006 року. Закононодавці обурилиcя тим, що
державна компанія з Об`єднаних Арабських Еміратів – Dubai Ports World –
придбала права на оперативне управління 22 американськими портами.
Незважаючи на те, що президент Буш висловився на користь угоди,
сенатори з конгресменами побачили в ній виклик національній безпеці
Сполучених Штатів. 16 березня 2006 року у Палаті Представників
відбулося безпрецендентне голосування – 348 законодавців висловилися за
блокування угоди при 71 голосі проти. Не чекаючи на голосування в
Сенаті, араби мерщій оголосили про продаж прав на управління портами
американській компанії. Ідеологію економічного націоналізму найпринциповіше сповідує Франція, яка 2006 року навіть ухвалила Закон Данону (поширена
умовна назва). Закон був викликаний до життя спробами американських
конкурентів поглинути Групу Данон – національного лідера харчової
індустрії, в якому Єлісейський Палац вбачає один із символів
французької індустрії. Як, до речі, і Газ де Франс, який Париж також не
дозволив придбати – цього разу італійському енергетичному гіганту
Енель. Закон запровадив низку юридичних запобіжників, які ускладнюють
чи унеможлюють придбання контрольних пакетів акцій стратегічних
французьких компаній іноземними конкурентами. Процес поглинання
стає майже нереальним, якщо хоча би дещиця акцій належить французькому
уряду – в такому випадку ініціюються окремі процедури надання дозволу
акціонерів на придбання. Тож протягом останніх років француька влада
істотно збільшила частку перехресної участі у сотнях вітчизняних
компаній. Для цього навіть був створений спеціальний фонд Fonds
Stratégique d’Investissement (FSI) – Фонд стратегічних інвестицій –
який має намір щорічно вкладати до двох мільярдів євро публічних коштів
у французькі компанії. І не обов`язково об`єктом інвестицій має бути
індустріальний чи технологічний гігант. Підтримка може бути надана і
компаніям, що здатні гідно репрезентувати Францію у світі – як от
DailyMotion.com, який прагне стати французьким YouTube і співласником
якого став....уряд Франції, поповнивши статутний фонд старт-апа 7,5
мільйона єврів. (Цікаво, що у відправленому на смітник проекті
бюджету України на 2010 рік, який, за великим рахунком, і слова доброго
не вартий, таки була одна пристойна стаття – стаття про
створення....так, саме українського варіанту Фонду стратегічних
урядових інвестицій – на основі скомпрометованого Стабілізаційного
фонду). Тож Саркозі, як і його попередник, напевно знали би – і
відповідним чином зреагували би – на повідомлення про намір іноземців
придбати контрольний пакет акцій одного із найбільших французьких
холдингів. Тим паче, що аналогічний прецендент у Франції трапився у
травні 2006 року, коли російська Сєверсталь ось-ось мала купити
французько-люксембургського металургійного гіганта Арселор. Угода не
відбулася після публічної незгоди урядовців, економістів, акціонерів та
тривалої дискусії в пресі, яка привертала особливу увагу до
непублічності та непрозорості угоди з росіянами. В результаті Арселор
був поглинутий Міттал Стіл, передавши йому, поміж своїх активів, і своє
ім`я. Ми ж, прочухуючись після різдвяного марафону, довідуємося
про те, що багатомільярдні активи провідного українського
металургійного флагмана, стали російськими. Угода така ж непрозора, як
і невдале поглинання Сєвєрсталлю Арселора. Однак якщо Сєвєрсталь
отримала від французького уряду відкоша після того, коли ця подія
місяцями була надбанням публічного обговорення, то українців ставлять
просто до відома, а наші кандидати в президенти як води в рот набрали. Прем`єр, напевне, мовчить тому, що власність продають свої, себто «гарні» і «правильні» олігархи.
|
